Статьи

На хорошу зарплату роботодавці вимагають високу кваліфікацію. Трудова міграція. Це явище в Україні народжене незадоволенням людей умовами і оплатою праці, які нині пропонують роботодавці. Разом з тим, останні сьогодні гостро потребують кваліфікованих робітничих кадрів — їх не влаштовують випускники ПТУ з низьким розрядом. Про причини і можливі шляхи подолання цієї проблеми ведемо мову із заступником директора обласного центру зайнятості Тетяною Новорок.

— Тетяно Євстафіївно, розкажіть про нинішню ситуацію із заповненням вакансій.

— Сьогодні на ринку праці яскраво прослідковується дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили. За підсумками першого кварталу у нас було більше 14 тисяч вакансій, з них заповнено 44 відсотки, тобто більше шести тисяч. Чому так? Бо рівень зарплати і умов праці далеко не такий, який влаштовував би людей. Сьогодні бізнес не є соціально відповідальним, пропонуючи потенційним працівникам низьку зарплату. Так, 60 відсотків вакансій, зареєстрованих у службі зайнятості області протягом першого кварталу, пропонували зарплату на рівні чи нижче прожиткового мінімуму. Лише сім відсотків вакансій були з розміром зарплати понад середню в Україні. Ось це і є причиною масової міграції кваліфікованих кадрів у Росію і дальнє зарубіжжя. Нині середній вік кваліфікованого робітника в Україні 58 років. А що ж буде далі? У нас набувають статусу безробітних випускники ПТУ, адже рівень їх кваліфікації низький: їм треба кілька років, аби набути досвіду і майстерності. Тобто міграцію можемо зупинити лише одним шляхом: підвищенням зарплати і створенням належних умов праці.

— Назвіть, будь ласка, трійку найбільш затребуваних робітничих професій в області.

— Електрогазозварник, токар, швачка. Нині йдуть інвестиції у швейне виробництво. Але знову ж таки низька зарплата примушує швачок шукати заробітків у Чехії. Як і раніше, у нашого безробіття жіноче обличчя. В місті близько 79 відсотків безробітних — жінки. Вони не можуть заповнити чоловічі вакансії. Що стосується токаря і електрогазозварника, то оплату їх праці — півтори-дві тисячі гривень — не можна назвати низькою. Питання у кваліфікації. Випускник ПТУ з другим кваліфікаційним розрядом роботодавця не влаштовує.

— Служба зайнятості навчає безробітних цим професіям?

— Питання не в навчанні, а в перепідготовці і підвищенні кваліфікації. Ми з освітянами хочемо, щоб випускників шкіл вони взяли, так би мовити, на себе. Нехай би вони отримали повноцінну освіту, адже ми готуємо молодь за спецдисциплінами, даємо професійну освіту. Для 17-річного юнака це не вихід. Було б добре, аби 1200 випускників шкіл, які прийшли в службу зайнятості цього року, отримали професію через систему ПТУ. Так, частина з них повернеться до нас. Але це буде підвищення кваліфікації. Скажімо, другого розряду на четвертий, в залежності від того, що хоче роботодавець.

— Тетяно Євстафіївно, така ситуація з дисбалансом робітничих професій характерна всій Україні?

— У нас є банк вакансій по всій країні, працює єдина інформаційно-аналітична система і кожен безробітний через татч-скрін чи комп’ютер вільного доступу в центрі зайнятості може дізнатися про наявні вакансії в інших областях. Крім цього, з початку квітня служба зайнятості ввела нову послугу — підбір вакансій за допомогою СМС. По мобільному телефону безробітний надсилає СМС-замовлення за номером 730 і через тиждень йому приходить інформація про вільні робочі місця.

— На яку підтримку розраховуєте у вирішенні проблеми заповнення робітничих вакансій?

— Хочу підкреслити: якщо разом з батьками, громадськістю, школами, владою ми не змінимо підходи до профорієнтації, проблему не вирішимо. Сьогодні в області у ВНЗи поступає у шість разів більше молоді, ніж це було у 1990 році. Якби батьки знали, що син чи донька після закінчення навчального закладу мають шанс працевлаштування в один відсоток, то задумалися б над тим, чи варто платити солідні суми за навчання для того, щоб отриманий диплом привів у службу зайнятості. Навіщо йти вчитися на економіста, якщо ринок праці ними перенасичений? Із 3800 вакансій, які були на 1 квітня, лише 900 — спеціалісти. Але роботодавці, в основному, хочуть фахівців із стажем роботи.

Отже, ми прагнемо, щоб роботодавці, освітяни, громадськість, сільські голови спільно зі спеціалістами служби вели роз’яснювальну роботу серед батьків, учнів для повернення престижу робітничих професій. Адже служба зайнятості самотужки з цим не справиться. Це загальнодержавна проблема і вирішувати її треба спільно.

Олена Толочик